Край Шевченка та Зиновія-Богдана
Знайдете вільний
час – обов’язково завітайте до Черкащини. Ця земля вельми багата красою природи
та історичними пам’ятками!Гайда у славний
край гетьманів, козаків і гайдамак!
Панське
– не для панів!
Повільно
прямуємо автобусом до Черкас і ось перше диво – найдовша інженерна споруда в
Україні, дамба
через Кременчуцьке водосховище(тягнеться понад 10 км). Нею йде автомобільна
та залізнична дорога. Їдемо цим містичним шляхом у легкому, вранішньому тумані, а навколо, мов справжнє
море, - з обох боків обступають кілометри води. Недалечко від Черкас, на вузькій
ділянці дамби, нас зустрічає най дивовижне село й залізнична станція, «Панське»
— єдине в Україні поселення на дамбі. Такі собі пару хаток, з невеличким
двориками, що висять над водою!
Та, бачити подібне диво доволі сумно. «Панське» - усе, що
лишилося від великого красивого українського села, яке на цих землях
розташовувалося до будівництва водосховища й згодом було нищівно затоплене його
водами!
Взагалі Черкащина – се край
контрастів, заставляє серйозно замислитися над буденністю нашого життя, долею
України.
Ой
Богдане, Богданочку…
Перша
зупинка у Черкасах, площа Богдана Хмельницького, на ній – височіє пам’ятник
гетьману, що народився, жив на цих землях. Вранішнє сонце грайливо спадає на
гетьманову шапку, віддзеркалюється на гордовитому обличчі Зіновія-Богдана.
Та
чи здається, чи то й справді так, що архітектор зобразив Хмельницького зі
смутком у очах?
І враз надходять у душу Шевченкові сумні слова «Ой,
Богдане, Богданочку… нерозумний сину..»
Та не будемо вдаватися у
смуток, - згадаємо скільки славних перемог було за Богдана!
От і частини композиції
монументу нагадують про них: на гранітних блоках, в які вмонтовано 8 плит, містяться
написи, на кшталт: «Битва під Жовтими водами», «Битва під Корсунем»,
«Перемога під Пилявцями», «Урочистий в'їзд в Київ».
Черкащина - віддано береже козацьку Славу України!
Та-гайда у дорогу, назустріч до Тараса!
Подорож
патріота
Канівська
ГЕС, шлюз Дніпровського гідро каскаду. Се вражаюче видовище! Особливо, коли
вдасться побачити сам процес шлюзування якогось судна. А он, вдавлені, височіє залізничний
міст, що зруйнований ще під час Другої світової й наразі має доволі колоритний
вигляд: частина його стовбичить серед Дніпра й завершується прірвою – се
виглядає дійсно моторошно та романтично!
Та думки линуть вже до Тарасової (Чернечої)
гори, бо ж підйом на гору, де похований «співець поневоленого народу» - найважливіша
подорож кожного патріота України!
Ще година подорожі у авто
вузенькими дорогами міста й прямо над нами виступає пишний зелений масив, -
Чернеча, або Тарасова гора! Се вам не Карпатські гори, та виглядають велично!
Пішки прямуючи до гори,
стикаємося з десятком бабусь, що тривають у руках букетики з осінніми квітами й
пропонують купити їх, щоби покласти на могилу Шевченка. Ціни - побожні та й
букетики – зроблено від душі, тож хочеться скупити все. Озброєні квітами, не
обминаємо ще одну тутешню родзинку – невеличкий мистецький базар, що розкинувся
під горою. Від кераміки, виробів з дерева, вишиванок, патріотичних книжок –
мало очі не йдуть обертом! Що вже казати про гроші.
Зустріч
з Кобзарем
Та ось нарешті починаємо
підйом. Гора зовні - невисока, та коли починаєш рух сходинками – одразу
розумієш, що не все так просто. Справа в тому, що шлях до Тараса – десь 340 сходинок,
що ведуть до вершечка.
Тож се добра перевірка ваших м’язів на міць!
Але не треба перейматися –
у будь-якому віці ви зможе подолати сей путь! Драбина для підйому на Тарасову
гору доволі широка й зроблена зручно: на її майданчиках поставлені лави, для
бажаючих
Ідучи до Кобзаря, кожен, несе
у серці щось своє та найчастіше думає – про долю України, її народу, плекає у
душі любов до рідної землі. Тож підйом на Тарасову гору – се шлях духовного
очищення.
І ось, ми вже наверху. Ще
двісті метрів рівною дорогою й з-за дерев видко Тарасову могилу, пам’ятник на
ній та з іншого боку – най дивовижніший пейзаж: широкий Дніпро та чисельні
острівці. З захопленням оглядаючи Дніпрові води з чисельними острівцями, ловиш
себе на думці - так виглядала Україна за часів Ярослава Мудрого та Богдана
Хмельницького!
З трепетом вклоняємося Тарасовій могилі та робимо екскурсію державним
музеєєм – заповідником. Він включає: могилу Шевченка, літературний музей, хату
з "Тарасовою свiтлицею", могилу вірного хранителя Шевченкової
гробниці – Iвана Ядловського та заповідний парк площею 25 га.
Козацька
святиня
Під
час спуску знову приходить у серце сум. «Коли ще побачимося, Тарасе, чи в
щасливій країні?» Та трохи відволікає оповідь гіда. Виявляється сьогодні
вулиця, яка підступає до Тарасової гори, носить назву Монастирська.
Та й сама
гора колись належала монастиреві, по якій ходили ченці в чорних ризах, - за це
у народі гору й назвали Чернечою. З цим монастирем пов`язані сторінки історії
Запорізької Січі. У 1578 році у Львові польський король Стефан Баторій на
догоду турецькому султану стратив одного з активних керівників визвольної війни
молдавського і українського народів проти турецько-татарських загарбників і
молдавських феодалів – Івана Підкову. Козаки викрали тіло Підкови і перевезли
його в Канів. Хороброго воїна поховано в козачому монастирі на Чернечій горі, десь
тут упокоївся й Самійло Кішка.
Наразі
монастиря вже немає та під горою стоїть невеличка дерев’яна козацька церква
Покрови Пресвятої Богородиці. Поряд - пам’ятний знак гетьманові Іванові Підкові.
Церква - новобудова але історики довели, що у ХVIII столітті біля західного
підніжжя Чернечої гори справді стояла подібна духовна святиня. Її існування
підтверджено численними документами. Тож нещодавно Шевченківський національний
заповідник відновив цю сакральну споруду у вигляді, який вона мала за часів
козацтва.
Подорож до Каневу завершилася
дуже приємно - зайшовши у храм Покрови Пресвятої Богородиці нас запросили взяли
участь у справжньому козацькому вінчанні!
Мо се добрий знак?
Анфіса Букреєва
Немає коментарів:
Дописати коментар